Тег
Публікації
1 квіт., 2025
У юриспруденції кожен дефект правочину відкриває двері до складного лабіринту правових наслідків. У цьому контексті правова кваліфікація дефекту правочину, як нікчемного чи недійсного відіграє ключову роль. Саме вона формує правову конструкцію захисту: чи варто вимагати лише наслідків недійсності, чи обов’язковим є позов про її визнання; чи є порушення достатнім для реституції, чи потрібно доводити зловмисність дій контрагента. Для бізнесу це питання не теорії, а практичної необхідності, адже помилковий спосіб захисту може позбавити шансу на реальне поновлення порушеного права. Або як мінімум призвести до необхідності повторного звернення до суду та несення судових витрат в подвійному розмірі.
Недійсність vs. нікчемність: розуміння дефектів правочину
У будь-якому правовому конфлікті першочерговим є не стільки доведення факту порушення, скільки правильне окреслення форми і характеру правопорушення, що вимагає захисту. У випадку з дефектами правочину, це питання юридичної природи самого правочину: чи є він нікчемним, чи оспорюваним? І тут криється практично значуща межа: від правильної кваліфікації дефекту залежить, який саме спосіб захисту буде визнано ефективним у конкретному спорі. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Якщо правочин є нікчемним, тобто його недійсність прямо передбачена законом, то застосування захисту не потребує окремого рішення про визнання його недійсним. Суд має одразу перейти до застосування наслідків, адже правочин уже є юридично «мертвим».
Якщо ж правочин є лише оспорюваним, тобто його недійсність залежить від оцінки обставин судом, саме позов про визнання недійсним є єдиним ефективним способом відновити порушене право. Такий підхід повністю відповідає засаді пропорційності правового реагування: суд не має виносити абстрактні декларації, а повинен вирішити спір у спосіб, який є результативним для захисту порушеного права, з урахуванням змісту правочину, поведінки сторін та наслідків його укладення.
Юридична оцінка правочину як нікчемного чи оспорюваного завжди повинна починатися з аналізу його відповідності вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, що встановлює загальні умови чинності правочину: законність змісту, належна правосуб’єктність сторін, дотримання форми, реальність волевиявлення тощо. Порушення будь-якої з цих вимог — потенційна підстава недійсності. Але лише правильна кореляція між характером порушення та обраним способом судового захисту дозволяє ефективно реалізувати своє право у суді.
Ефективний захист: мистецтво вибору стратегії
Відповідно до ст. 13 ЄКПЛ кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в ряді судових справ: застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Суть ефективного судового захисту полягає у досягненні реального, а не ілюзорного результату. Він має полягати в поновленні порушеного права шляхом повернення майна, компенсації збитків, усунення несправедливих наслідків. Саме тому при обранні тактики захисту, потрібно чітко дати відповідь на питання: чи є ваш інтерес у самому факті визнання договору недійсним, чи у відновленні того, що було втрачено внаслідок його виконання? Верховний Суд системно наголошує: спосіб захисту має бути адекватним суті порушеного інтересу та характеру самого правочину, а не копіювати типові позовні конструкції.
Так, у постанові Великої Палати від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 підкреслено, що позов про визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту, оскільки це не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Водночас такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Ефективним способом буде вимога про застосування правових наслідків нікчемності, наприклад — повернення отриманого майна чи визнання договору таким, що не породжує обов’язків. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Подібну логіку Верховний Суд демонструє й у справах, де предмет спору стосується вад волевиявлення, порушення правил представництва, чи оманливих дій. Якщо інтерес сторони полягає не в самій декларації недійсності, а в усуненні правових наслідків, спричинених дефектним правочином, то саме на ці наслідки має бути спрямована правова позиція в суді. В іншому випадку, навіть за встановлення факту недійсності, порушене право залишиться невідновленим, а отже, захист буде формальним і не відповідатиме стандарту ефективності.
Замість висновку
Судова практика 2019–2025 років фіксує послідовну тенденцію: суди оцінюють не лише відповідність способу захисту закону, але й його функціональну придатність до вирішення конкретної правової проблеми. Така зміна парадигми мислення є маркером еволюції українського процесуального правозастосування: від формалізму до субстантивності, від ритуалу до реального правового результату.
Ефективність способу захисту прямо залежить від юридичної точності формулювання вимог та логіки взаємозв’язку між порушенням і наслідками. Суди в новітній практиці неодноразово наголошують: позов про визнання нікчемного договору недійсним без вимог про наслідки не забезпечує захисту прав і тому може бути залишений без задоволення. Захист не є самоціллю, а має бути орієнтованим на результат, і саме в цьому проявляється мистецтво побудови позовної конструкції в спорах про недійсність правочинів.
Що ж забезпечує обрання ефективного способу захисту?
- належний рівень правничої допомоги;
- чітке формулювання позовних вимог, задоволення яких призведе до реального поновлення порушеного права чи інтересу;
- можливість виконання ухваленого рішення.
Попри свою драматичність, недійсність правочину не є кінцем історії, а є поворотною точкою, після якої вона змінює жанр: договір перетворюється на «процесуальний судовий трилер». І в цьому новому жанрі виграє той, хто вчасно і правильно ідентифікує суть порушеного права, глибину юридичного дефекту і вміло спроектує свій позов так, щоб спосіб захисту відповідав реальній шкоді та очікуваному відновленню. Для бізнесу це означає одне: потрібно знати свої права, розуміти, як, коли і чим саме їх захищати. І саме в цьому — роль професійного юридичного радника.
Джерела:
Цивільний кодекс України, ст. 203, 215, 216, 220, 230, 210, 228 (закон № 435-IV від 16.01.2003, редакція станом на 01.01.2025).
Постанова ВП ВС від 04.06.2019 у справі №916/3156/17
Постанова ВП ВС від 16.06.20 у справі № 145/2047/16-ц
Постанова ВП ВС від 15.09.20 у справі № 469/1044/17
ФОРМА ЗАПИТУ
ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
15 бер., 2025
17 лют., 2025
7 лют., 2025
10 січ., 2025
14 груд., 2024
Переглянути більше