Захист персональних даних у фінансовій сфері: юридичні імперативи та реальність бізнесу

Фінансовий сектор - це не лише балансування між активами та пасивами, а й глибоке розуміння складних механізмів цифрового суспільства, у якому дані стали новою валютою. Банки, фінансові компанії, страхові організації та платіжні сервіси сьогодні виконують не лише класичні функції з управління капіталом, а й стають цифровими вартовими персональної інформації. Захист цих даних - не просто питання технологічних рішень, а нова парадигма взаємовідносин між бізнесом, державою і споживачем.

Дані у фінансовому секторі перестали бути лише наборами цифр, вони перетворилися на джерело стратегічної інформації. Саме тому Європейський Союз запровадив жорстке регулювання, яке отримало втілення у Загальному регламенті про захист даних (GDPR)¹, а Україна взяла курс на гармонізацію власного законодавства у відповідності до європейських стандартів. Закон України «Про захист персональних даних»², разом із Законом «Про платіжні послуги»³, створює фундамент для регулювання цифрового обігу інформації, але чи достатньо цього для реального контролю?

Ідея відкритого банкінгу, яка популяризується в ЄС через PSD2⁴, кардинально змінила взаємини між фінансовими установами та клієнтами. Відтепер дані рахунків можуть передаватися між різними фінансовими посередниками, якщо на це є згода клієнта. Цей механізм створює конкуренцію, стимулює розвиток фінансових технологій, але водночас ставить питання про ризики несанкціонованого доступу до конфіденційної інформації. Наскільки контролює власні дані клієнт, якщо алгоритми починають розуміти його фінансову поведінку краще, ніж він сам?

Технологія блокчейн пропонує свою відповідь на проблему безпеки, гарантуючи незмінність записів і прозорість фінансових операцій. Але в юридичному вимірі це створює новий виклик: як узгодити принцип незворотності блокчейну з правом на забуття, яке закріплене в GDPR?⁵ Той, хто розмістив свої фінансові дані у розподіленому реєстрі, вже не зможе їх стерти, навіть якщо цього вимагає закон. Це не просто технічний аспект, а дилема сучасної цифрової юриспруденції.

Фінансовий моніторинг, який став ключовим інструментом боротьби з фінансовими злочинами, вимагає від банків і фінансових компаній розкриття все більшого обсягу інформації про клієнтів. Україна, відповідно до міжнародних зобов’язань перед FATF⁶ та імплементації Директив ЄС, запровадила нові правила фінансового моніторингу. Це означає, що кожна підозріла транзакція підлягає аналізу, а ідентифікація кінцевого бенефіціара стала необхідною умовою для відкриття рахунку. Але де пролягає межа між превентивними заходами та надмірним втручанням у приватне життя?

Автоматизовані системи аналізу великих даних та штучний інтелект стали невід’ємною частиною боротьби з шахрайством у фінансовому секторі. Машини навчаються розпізнавати підозрілі патерни, прогнозувати ризики й навіть формувати кредитні рейтинги. Але чи можуть алгоритми бути об’єктивними? Дослідження Європейського банківського управління (EBA)⁷ показують, що автоматичні системи ухвалення рішень можуть не лише запобігати шахрайству, а й створювати нові ризики дискримінації. Якщо модель штучного інтелекту базується на певних історичних даних, чи не ризикує вона відтворювати упередження та виключати окремі категорії клієнтів із доступу до фінансових послуг?

У США, де регулювання персональних даних фінансового сектору здійснюється через Gramm-Leach-Bliley Act (GLBA)⁸ та Fair Credit Reporting Act (FCRA)⁹, також відбувається перегляд підходів до управління даними. Вимоги щодо фінансової конфіденційності стають все жорсткішими, особливо після впровадження Каліфорнійського закону про конфіденційність споживачів (CCPA)¹⁰. Це свідчить про глобальну тенденцію: споживачі хочуть не лише безпеки, а й контролю над власними фінансовими слідами.

Правове регулювання персональних даних у фінансовій сфері не стоїть на місці. У 2025 році очікується ухвалення нових директив ЄС щодо фінансової цифрової ідентичності¹¹, що вплине на вимоги до ідентифікації та аутентифікації клієнтів. Також на рівні G7 обговорюється питання глобальних стандартів обміну фінансовими даними¹², що може суттєво змінити правила гри для міжнародного бізнесу. Це означає, що фінансовим компаніям потрібно не просто адаптуватися до чинних норм, а й проактивно готуватися до майбутніх змін.

Бібліографія:

1. General Data Protection Regulation (GDPR), Regulation (EU) 2016/679
2. Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI
3. Закон України «Про платіжні послуги» № 1591-IX
4. Directive (EU) 2015/2366 on payment services (PSD2)
5. Article 17 GDPR, Right to be Forgotten
6. Financial Action Task Force (FATF), Recommendations on Money Laundering and Terrorism Financing
7. European Banking Authority (EBA), Guidelines on Internal Governance
8. Gramm-Leach-Bliley Act (GLBA), Public Law 106-102
9. Fair Credit Reporting Act (FCRA), 15 U.S.C. § 1681
10. California Consumer Privacy Act (CCPA), Cal. Civ. Code § 1798.100
11. European Commission, Proposal for a Regulation on a European Digital Identity
12. G7 Finance Ministers and Central Bank Governors, Communiqué on Financial Data Standards

Автор: Ярослав Огнев'юк